Зі статті Ольги Петрової. 2024

“Відкрита форма, її психологічні, цивілізаційні та естетичні засади в творах сучасних українських митців

У статті подано концепцію “відкритого твору” (за Умберто Еко), розглянуто соціокультурні та цивілізаційні підстави її виникнення. Висвітлено роль Олександра Архипенка як “піонера” відкритого твору (1920-і рр.) Показано роль філософської концепції щодо “світу у становленні” та художнього прийому “non finito”. Унаочнено нові форми діалогу митця (твору) з рецепієнтом в авангардизмі початку ХХ століття та в пост-постмодернізмі ХХІ століття. Простежено аналіз мислення та твори сучасних українських художників І. Гречаника, О. Животкова, О. Джураєвої. Розкрито психологічні та пластичні засади в їх творчості як авторів “відкритого твору”.

Опубліковано: ” Художня культура”, часопис Інституту проблем сучасного мистецтва ІПСМ, червень 2024

“Атмосфера неочікуваного варварства, що впало на Україну на постраждалих в Бучі, в Ірпені, в Маріуполі та по всій країні, трансформувала свідомість не одного конкретного майстра, а цілого покоління нині діючих художників. Біфуркаційний вибух визначив інші орієнтири у творчому процесі українського художнього загалу. Серед багатьох, хто в перші дні війни мусив перебувати за межами Києва, була і Олеся Джураєва. Майстриня дуже ретельно проробленої, майже натуралістичної графіки, опинившись поза майстернею, не уявляла власного існування без професійної роботи. Але всі матеріали та інструменти для роботи в улюбленій техніці лінориту залишилися в працьовні. У лютому 2022 та пізніше – у 2024 роках майстриня виконала графічні композиції в незвичному матеріалі – друк землею з дошок. Цей винахід був єдиною можливістю у здавалося б повній безвиході. Таким зробилося життя художниці, її Я – в світі-бутті.
В однокольорових монотипіях “Весна серед війни” (27.4.2022), “Дім, світло якого згасло” (31.3.2022), “Ми стоїмо на своїй землі” (19.3.2022) та в інших майстриня організувала пластичну гру між видимим та невидимим. Теми прочитуються лише в назвах друкованих відбитків. Натомість, само зображення із розмитими потоками земляної маси та з білими зонами чистого паперу акумулюють душевний стан художниці і лише абстрактний натяк на сюжет, швидше, на його емоційну атмосферу. Для Джураєвоі – авторки дощітливих міських пейзажів, це стало “революцією погляду”. Була новизна в тому, що бачить “внутрішнє око” художниці і ще, як можна тривожні думки втілити дуже конкретним матеріалом – землею. Так в листах зійшлося видиме (матеріальне) з невидимим – духовним поривом людини, яка опинилася в середохресті катастрофи. В цих монотипіях є аура таємниці, відгомін настроїв авторки, а також культура форми, її ритмізована довершеність.
Війна вибила із свідомості стійкі опори та професійну усталеність технічних прийомів Джураєвої. Стан ентелехії – душевного сум’яття та відчуття абсурдизму ситуації відбилися на сюжетній невизначеності монотипій. В перші дні війни життя кожного зависало над прірвою, а свідомість блукала у чомусь вислизаючому, позаструктурованому, мінливому. Поль Клее такий стан колись назвав “присмерком хаоса безпредметного”. Атмосфера війни, емоційне її переживання багатьох в художньому середовищі підштовхнула до неспокою та артистичного надриву. З являлися мистецькі твори, такі, як в рельєфах О. Животкова, які перевершували нашу здатність осмислення. Це незрозуміле відчуття чогось неокресленого несло в собі “вибух присутності” в нових сюжетах та в інноваційних формах виконання.
У друкованих землею аркушах, в умовних формах “відкритого твору” Олеся Джураєва зобразила уявність, яка віддзеркалює сутність реальності об’єктивніше за саму об’єктивність. Це краса на межі небуття як еквівалент естетичному у Дзен-буддизмі.
Глядачу монотипій запропоновано відчути слід від думок авторки лише із натяком на сюжет. Його запрошено до діалогу з художнім твором. Емоційне поле ніби -то мовчазних композицій Джураєвої відкриває в свідомості глядача приспані ресурси сприйняття та незвичну гаму естетичних переживань. Безсюжетні композиції, із ледь вловимими натяками та змістовними ковзаннями, заряджено інтригуючою виразністю. Вони стають для глядача джерелом інтенсивного переживання та його особистим духовним здобутком. Це своєрідне ” причастя ” аурі твору.”