Шум міста

У новій серії робіт київського графіка Олесі Джураєвої чільне місце посідає міський пейзаж. Урбаністичні види столиці витіснили камерні натюрморти, які впродовж кількох останніх років були фірмовою ознакою творчості художниці. Однак впізнати авторський стиль Джураєвої усе ще досить легко: вона залишається вірною майстерно опанованій техніці ліногравюри, педантично працюючи різцем із непідробним інтересом до найменших частинок зображення.

Від ретельного дослідження побутових об’єктів у попередніх серіях натюрмортів Джураєва переходить до не менш уважного спостереження за життям столиці. Дбайливо, як і раніше, вона збирає усі незначні деталі дійсності, розглядає місто, наче улюблену застиглу натуру, наче зліпок, стоп-кадр у стрімкому русі міської кінострічки. Місто, до якого звертається Олеся Джураєва, знайоме нам ще із першої серії натюрмортів, виконаної у техніці кольорової гравюри на картоні. У них пейзаж за вікном слугував барвистим тлом для натюрмортів, нині саме місто виступає центральним персонажем робіт.

Джураєва зображує сучасне місто, його центральні райони.  Не обмежуючись старою частиною міста і канонічними місцями туристичного паломництва, художниця прямує в діловіквартали міста, щоб описати повсякденне життя столиці. Вивчення сучасного міста вона проводить, уникаючи зверхньої художньої оптики і високих точок перспективи. Джураєва не шукає ідеальний пейзаж, її приваблює місто з усіма його недоліками: з промисловою зоною у центрі, з нав’язливою вуличною рекламою, візуальним сміттям, сучасною і радянською архітектурою. Нове місто заповнює прогалини між старими будівлями, воно існує у гулі моторів, гудках клаксонів, під човгання підошов і цокіт каблуків, людський гамір біля ринку чи станції метро.  Це місто — живий організм, який дихає, рухається, будується, шумить, в ньому живуть люди і чутно звуки машин. Джураєва вслухається у звуки міста і знаходить у цьому шумі певну музику. Шум міста стає його знаком і центральним мотивом нової серії робіт.

Нова серія ліногравюр складається із окремих пейзажів і кількох графічних колажів. За задумом художниці, окремі пейзажі ототожнюють самостійні п’єси, зіграні самим містом, схоплені і занотовані у графіці. Ці ж роботи, розібрані на частини, входить у арсенал нот, окремих звуків, з котрих Джураєва пізніше збирає свої панно, власні візуально-музичні імпровізації на тему сучасного міста.

У цьому місті немає сезону. Вулиці, котрі зображує Джураєва, позбавлені дерев і кущів, що могли б видати пору року. Різкі контрасти, загалом характерні для ліногравюри, натякають на те, що, можливо, перед нами спекотний літній день. Та все ж найбільш ймовірно, що художниця свідомо відмовилась від зображення пори року для того, щоб ще достовірніше передати загальний настрій сучасного міста, який мало залежить від сезону і погоди. У будь-який день люди поспішають у своїх справах пішки, на автомобілях і на громадському транспорті, наповнюючи місто тим шумом, який так цікавить Джураєву.

Змінюючи техніки і художні сюжети, Джураєва не зраджує собі у пильній увазі до повсякденного життя. Її натюрморти не без підстав називали її графічним щоденником, а пейзажі продовжують і розвивають цей напрямок. Нова серія робіт запрошує глядачів познайомитись із тим, як Джураєва розуміє своє місто. Художниця уважно вдивляється і вслухається у життя міста з метою передати його шум і ритм через продуману  роботу різця. Міський гул розчиняється у чорно-білому просторі графічного аркуша, щоб знову скластися візуально-музичною п’єсою або авторською імпровізацією у новій серії ліногравюр Олесі Джураєвої.

Іванна Стратійчук